Говоримо українською: як правильно вітатися?
Багато хто тепер думає, що «Доброго дня» українською тільки так і треба вітатися. Вочевидь, ця форма виникла під впливом «Доброго ранку!», і мовці її підхопили, бо такої немає в російській мові. І сталося це всього 10–12 років тому (спостереження Олександра Авраменка). Анатолій Жилавий у своїй статті «Як правильно вітатись» згадує іронійні слова професора Пономарева: «Форму «Доброго дня!» придумали люди, які раніше російську викладали як іноземну, а тепер українську викладають як рідну».
Українці віками віталися «Добрий день!» і «Добрий вечір!». Саме форми в називному відмінку наявні і в народній творчості, і у творах письменників. Натомість «Доброго дня! і «Доброго вечора!» майже відсутні і там, і там. Вони відгонять штучністю ще й тому, що люди часто вітаються так для буцімто культурнішого (читай улесливішого) звучання, забуваючи, що вітальні формули самі по собі є побажаннями. У різних піснях ми чуємо «Добрий день вам, люди добрі!», «Добрий вечір тобі, пане господарю!» і так далі. А побажання «Гарного вам дня!», «Вдалого вам дня!» говорять на прощання, а не при зустрічі.
В інших слов’янських мовах теж використовуються форми в називному відмінку: dzień dobry (польська), dobrý den (чеська), dobrý deň (словацька), добры дзень (білоруська), добар дан (сербська). До речі, поляки не мають аналога формі «Доброго ранку!» — з самого рання вони кажуть «Dzień dobry!». В Україні теж переважно говорять «Добрий день!» від самого ранку — це не помилка. Можна сказати і «Добрий ранок!». Але, як сказано в «Російсько-українському словнику сталих виразів» 1959 р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська), в народній мові вже зранку найчастіше кажуть «Добридень!». До речі, стягненi форми вiтань «Добридень!» i «Добривечiр!», окрім того, що дуже гарні, не мають аналогів у сусідніх мовах.
Тож запам’ятайте: правильно казати «Доброго ранку!» (варіант «Добрий ранок!» у корпусі текстів трапляється рідше), «Добрий день!» / «ДобрИдень!», «Добрий вечір!» / «ДобрИвечір!», «Добраніч!» / «На добраніч!».
⚠️ Етикетні формули — це стійкі сполуки слів (фразеологічні одиниці), видозмінюючи які порушуємо мовну норму.
Дві тези, які лунають у коментарях найчастіше:
1️⃣ «Добрий день!» — це констатація факту, а не побажання.
Це не так. Вважається, що це скорочений варіант від «Дай, Боже, добрий день!», як і «Доброго дня!» — скорочене «Бажаю доброго дня!». І те, і те — побажання.
І навіть якщо пристати на версію, що «Добрий день!» — це констатація. Фізлологиня Наталя Марченко коментує: «Такого роду усталені вирази сформувалися в часи «міфічні», коли слово мало силу й ним на марне не кидали. Стрічаючись, люди встановлюють правила світобудови на мить зустрічі. «Добрий день!» — тобто ми в цю мить стрілися, і це добрий час, і добре місце, і ми добрі люди, і для всіх ця зустріч закінчиться добре. А вже після розмови, якщо така відбулася, чи іншої взаємодії, залежно від результату, звучать побажання: або «Доброго вам здоров’я!», «Доброго дня!» тощо, або «Щоб тобі дорога колом стала!». Мова — це сенси, спосіб осягнення світобудови, творення, а не набір правил».
2️⃣ Чому ж тоді «Доброго ранку!» можна?
Мовознавець Олександр Скопненко пояснює, що народний мововжиток не орієнтується на частини доби під час привітання. «Добрий день!» або «Добридень!» казали і кажуть, незалежно від того, настав ранок чи вечір. Це підтверджують численні спостереження за живим народним мовленням. У російсько-українському словникові за ред. А. Кримського та С. Єфремова (1924–1933) укладачі навіть подали відповідну ремарку, що «тільки в інтелігентів» уживані форми «Доброго ранку!»; «Добривечір!»; «Добраніч!»; «На добраніч!». Зауважте, форми «Доброго дня!» немає. Чому ж тоді «Доброго ранку!» є? Наталя Марченко коментує: «Саме на ранок припадав пік завантаженості роботою, тож вранці не мали часу на розмови, а могли хіба що побажати стрічному добре з усім упоратися».
