Ось, як розмірковує Ірина Бекешкіна на сайті nv.ua:
«Результати соціологічного опитування, за підсумками року, проведеного "Демократичними ініціативами "спільно із Центром Разумкова, чомусь наробили чимало галасу в ЗМІ, аж до запитань: «А хто замовив і кому це вигідно?» Для зацікавлених роз'яснюємо: гроші грантові. А що стосується «вигоди», ну кому «вигідний» діагноз тривалої хвороби? Ясно, що не самому хворому та його близьким. Але ж не лікар винен у діагнозі, правда?
Насправді основні зміни в суспільній думці вже відбулися у 2015 році, а 2016 тільки продовжив уже наявні тенденції.
2014-й, незважаючи на весь трагізм – втрату країною частини території, війну на сході, невизначеність навіть найближчого майбутнього – був роком надій на зміни. Змінилася влада, і до кінця року новообрані політики мали непогані (як для скептичної України) показники: президенту, який був біля керма вже більше півроку, довіряла половина країни, Арсенію Яценюку – 45%, знову обраній Верховній Раді – 30%. Щоправда, довіра до всіх правоохоронних органів залишалася на рівні плінтуса (не більше 10%). Але вони ж колишні, правда?
Чого чекав від нової влади народ? Опитування кінця 2014 року показало чітко виражені пріоритети: закінчення воєнних дій, встановлення миру на Донбасі, зростання української економіки, підвищення рівня життя людей – пенсій, зарплат, стипендій, боротьба з корупцією, зміцнення гривні, боротьба з інфляцією та зростанням цін. Якщо коротко, пріоритетів три: мир на Донбасі, зростання економіки та рівня життя, боротьба з корупцією.
Новий, 2015 рік почався з небаченого (принаймні після 90-х) падіння гривні і пов'язаного із цим зростанням цін, і, відповідно, різким падінням рівня життя абсолютної більшості населення країни. Якщо під час кризи кінця 2008 року 16% населення в опитуванні відповіли, що не відчули ніяких наслідків кризи, то у 2015-му таких було тільки 2%.
З іншими очікуваннями теж не склалося. І якщо мир на Донбасі, очевидно, у вирішальній мірі не залежав від української влади, то в питанні боротьби з корупцією склалося враження, що робиться все для того, щоб нічого і нікого не міняти.
Результат? Уже в 2015 році відбулося різке падіння довіри і підтримки всіх державних інституцій (за винятком армії). І в опитуванні кінця 2015 року залишається тільки 15% населення, яке вірить у вірність шляху, яким рухається країна; президенту довіряють 31% (не довіряють 62%), а до уряду Яценюка ставлення ще гірше — 13% довіри, 81% недовіри. Кому довіряли? Лідерами довіри стали волонтери, перевищивши навіть традиційну довіру до церкви. Істотно зросла довіра до громадських організацій, ще залишалося деяка відносна (на рівні нульового балансу) довіра до ЗМІ. Але що важливо: новоствореній патрульній поліції висловили довіру 44% населення, 26% не довіряють. Це доводить, що завоювати довіру можна навіть у наших, здавалося б, розчарованих у всьому і всіх громадян.
Чого очікував народ напередодні нового, 2016 року? Та все того ж: мир на Донбасі, економічне зростання і підвищення рівня життя населення, боротьба з корупцією.
2016 рік у сенсі змін громадської думки не приніс нічого нового: усе вже сталося в 2015-му. Більше того, тенденції падіння довіри до влади та державних інституцій тривали. У президента недовіра переважає вже на 45%, а Верховна Рада взагалі в глибоких мінусах (баланс довіри-недовіри – 69%). Щоправда, довіра до уряду, навіть після півроку роботи, вища, ніж в уряду Яценюка (щоправда, після майже двох років роботи). Але ж різниця між 13% і 19% довіри не настільки вже й разюча, правда?
Кому довіряють? Та все тим самим, що й рік тому – волонтерам, церкві, громадським організаціям, армії, Нацгвардії, добровольчим батальйонам, залишається деяка довіра до ЗМІ. Ті самі 46% населення продовжують довіряти патрульній поліції (хоча недовіра зросла до 40%).
Загалом аналіз результатів громадської думки створює стійке відчуття застою.
Було б неправильно стверджувати, що до 2016 року нічого не відбувалося позитивного. Навпаки, і українські, і зарубіжні експерти констатують досить значні позитивні новації. Зокрема, введення електронного декларування доходів, початок роботи нових антикорупційних інституцій, санація банківської сфери, завершення політичної кризи, формування нового уряду, деяка (хоча б відносна) стабілізація ситуації на Донбасі.
Але от тільки можна сказати, що «склянка наполовину повна», а можна – «склянка наполовину порожня». Так, електронні декларації стали явною перемогою громадянського суспільства, що доводить спроможність нової України в цілому домагатися бажаних змін. Домоглися декларацій, чесно кажучи, були шоковані навіть і не наївні. Але що далі?
Все-таки, хоч і з явним запізненням були створені антикорупційні органи. Нарешті, під сильним тиском суспільства прибрали Шокіна, призначили бойовитого прокурора. Навіть відбулися гучні арешти, що транслювалися по телевізору. Але що далі? Останнім часом, здається, правоохоронні органи більше воюють між собою, ніж із корупціонерами. І, до речі, що там із «діамантовими прокурорами»?
Санація банкової системи – захід, звичайно, необхідний. Та чи рахував хто-небудь людські трагедії: скільки впало фірм, підприємств, скільки підприємців втратили все в збанкрутілих банках? Адже повертають кошти тільки фізичним особам, та й то – депозити. А легальний бізнес не може тримати гроші у банках скляних. Як «вгадати», хто впаде наступним?
Цей перелік можна продовжувати. У підсумку 2016 рік не приніс перемогу силам Нової України, втім, не став і поразкою. Поки – бойова нічия, видобута у важких позиційних боях.
Що очікуємо в році 2017-му? Якщо нічого надзвичайного не трапиться, ми будемо потроху підніматися. Щоправда, дуже повільно: два кроки вперед, півтора назад і знову вперед. Під дуже сильним тиском міжнародних партнерів і громадянського суспільства, які не дають владі регресувати.
На сторожі старої України стоять люди, які не хочуть нічого міняти. Країна потребує змін, люди старої України – корумпованої і некомпетентної – від цих змін програють. Більше того, у новій Україні їм не буде місця, а деяким навіть доведеться відправитися в місця віддалені.
Тим не менш, повернення до старої України неможливо. Так, нові сили ще недостатньо зміцніли, але і старі вже слабкі. Поки – застій і нічия. Ясно одне: пауза явно затягнулася. Суспільство втомилося чекати, є і зовсім нетерплячі.
З одного боку, радикальні зміни завжди несуть у собі загрозу нестабільності, з іншого – нестабільність може виникнути, якщо лопне терпіння людей від відсутності змін. Щоб до людей поверталася віра, потрібні реальні зрушення в економіці, реальна боротьба з корупцією та корупціонерами. 2017-й має стати роком змін. Інакше буде погано».
