Після літніх канікул українські народні депутати можуть проголосувати за законопроект про зміну статусу окупованих територій Донбасу (так звані «ДНР» та «ЛНР», які фактично контролує Росія). Проект закону «Про особливості державної політики з відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької та Луганської областей» представили для закритого обговорення експертам РНБО і політикам. Чого чекати від нього?
Зсилуючись на «Дзеркало тижня», сайт POLUKR.net повідомляє, що законопроект містить кілька ключових положень. По-перше, окремі райони Донбасу пропонують визнати окупованими територіями. Для Києва це важливо, бо всю відповідальність за те, що там відбувається, буде покладено на країну-окупанта. Втім, у законопроекті не вказано, хто саме є окупантом, хоча агресором названо Росію. По-друге, замість штабу АТО передбачено створити Оперативний штаб для здійснення безпосереднього військового та цивільного управління в зоні конфлікту Донецької і Луганської областей. У цього органу будуть широкі повноваження для реалізації завдань оборони та звільнення окупованих територій. Штабу будуть підпорядковані всі армійські та силові структури, військово-цивільні адміністрації. По-третє, проект закону передбачає, що президент може приймати рішення про застосування Збройних Сил та інших військових формувань, а також запровадити воєнний стан на частині Донецької і Луганської областей. По-четверте, у проекті є посилання на Мінський процес, щоб показати, що Україна з цього процесу не виходить.
Далі – слово експертам.
Дмитро Тимчук, підполковник запасу, координатор групи «Інформаційний спротив», народний депутат від партії «Народний фронт» (НФ), член робочої групи з підготовки законопроекту про деокупацію:
— Законопроект розробляють за участі депутатів, але з ініціативи РНБО. Зараз він проходить узгодження з президентом та урядом. Розглядається варіант, аби його подала в Раду не група депутатів, а президент. Це важливий проект закону, і було б правильно, аби вища виконавча влада показала своє бачення деокупації за підтримки депутатів коаліції. Для нас важливо, щоб була врахована позиція НФ, що ці території не непідконтрольні, а саме окуповані Росією.
Свого часу я був співавтором законопроекту про окуповані території, який ініціювала Оксана Сироїд із «Самопомочі». Не раз спілкувався з нею на цю тему. Вона казала, що їй не важливо, чий буде законопроект про деокупацію, бо головне – аби Україна задекларувала, що це окупація. Сподіваюся, цей законопроект підтримають не лише БПП і НФ, але й «Самопоміч» та інші партії. Він має стати іспитом на зрілість для коаліції в Раді.
У нас із колегами з БПП – суперечка. НФ наполягає на формулюванні «окупація Росією». Депутати з БПП заперечують і кажуть про «непідконтрольні території». На їхню думку, у нас недостатньо доказів, аби переконати західних партнерів та міжнародні суди, що йдеться саме про окупацію. Визнання Україною окупації викличе негативну реакцію з боку ЄС і США.
Якщо зараз ми де-юре не визнаємо території окупованими, то Україна стає відповідальна за забезпечення і соціальний захист тамтешнього населення. Якщо кажемо, що це окупація, то, за міжнародним правом, весь тягар забезпечення лягає на окупанта. Але Росія не визнає, що вона там.
На думку наших західних партнерів, виникає загроза гуманітарної катастрофи на окупованих територіях, бо в такому випадку за тамтешніх жителів ніхто не відповідальний, це нічия земля.
Щоб законопроект про деокупацію став справді дієвим, він має бути узгоджений з виконавчою владою – президентом і урядом. Щоб не ставити уряд у ситуацію, коли він не може втілити закон через юридичні чи інші причини, його заздалегідь узгоджують між гілками влади. Маємо не лише прокукурікати, що це окупація, а й прописати алгоритми дій від нинішнього стану речей до механізмів деокупації.
…Перший важливий момент законопроекту – нарешті визнаємо ці території окупованими. Коли навесні 2014 року розпочалася АТО, такий формат відповідав реаліям. Однак після того, як РФ почала вводити туди війська і накачувати регіон озброєнням, а замість банд постали два армійські корпуси армії Росії (так звані 1-ий АК ДНР і 2-ий АК ЛНР. – PolUkr.net), АТО перетворилася на війну. Армійські корпуси – це, фактично, інструмент окупації РФ. Через Центр територіальних військ вони підпорядковані Південному військовому округу збройних сил Росії. Штаб центру – в Ростові. Корпуси комплектуються змішаним способом: регулярні війська РФ, російські найманці та місцеві бойовики. Але забезпечує все це і керує всім генштаб Росії.
Друга ціль закону – переформатування АТО у військову операцію. Головні бойові завдання на Донбасі виконують ЗСУ. Де-юре антитерористичною операцією керує СБУ. Це спричиняє багато проблем: ускладнює і затягує прийняття оперативних рішень, скидає відповідальність з усіх. Після прийняття закону операцією де-юре і де-факто керуватимуть військові. Оперативний штаб керуватиме не лише військами на Донбасі, а й усіма силовиками і військово-цивільною адміністрацією.
Також цей закон дозволить нам проводити військову операцію без оголошення війни Росії. Бо хоча наша армія дуже виросла за три роки, проте масштабна війна з Росією – із застосуванням авіації та ракетних комплексів – стала б для нас катастрофою.
Олег Жданов, полковник запасу, співробітник оперативного управління Генштабу в 2003-2006 рр., військовий експерт:
— Заява голови РНБО Турчинова, підтримана очільником МВС Аваковим і фракцією «Народний фронт» у Верховній Раді, стала великою несподіванкою для президента. Це була цілковито ініціатива РНБО і частини депутатів, які хочуть завершити війну. Тому фракція БПП в Раді довго не могла визначитися зі своїм ставленням і чекала на реакцію президента Порошенка. Тому й досі в Раді немає зареєстрованого проекту закону. Його і не зареєструють. Усе спробують спустити на гальмах, тож ми навряд чи побачимо цей закон. Або ж його позбавлять суті, зроблять законом ні про що. У відповідь на ініціативу РНБО Порошенко повторив стару істину: АТО – залишається, Мінському формату немає альтернативи, а Нормандський формат – дуже добре.
Далі у БПП, аби зберегти реноме, почали водити всіх за ніс, начебто є узгоджений проект закону. Виявилося, що такого немає, а є лише концепція проекту закону. Зараз кажуть, наче РНБО цю концепцію пише. Тож поки президент залишається на позиції «ні миру, ні війни», ніякого закону не побачимо. Хіба був би сильніший тиск на президента з боку ЄС чи США. Західні партнери України більше зацікавлені в закінчені війни, ніж Порошенко. Закінчення війни дасть привід Заходу зняти санкції з Росії, адже ЄС зазнає мільярдних збитків. Вони лиш недавно відкрили для себе великий російський ринок, а тут змушені були його прикрити.
Якщо назвемо ці території окупованими, то слід назвати ім’я окупанта, тобто Росію. В такому випадку АТО перетворюється на війну, і у нас буде війна з Росією. В юридичному сенсі це дасть нам великі переваги. Включаться нові міжнародні механізми щодо протидії країні-агресору. Різні країни та інституції матимуть привід ввести чи посилити санкції проти РФ. Як країна-жертва ми зможемо просити ввести на Донбас миротворчий контингент, про що Україна говорила не раз. Отримаємо право на міжнародну гуманітарну і фінансову допомогу.
Загроза визнання Росії агресором може посприяти тому, що Путін, зберігши лице, тихенько виведе війська з України, ЗСУ візьмуть під контроль кордон, а Нацгвардія швидко, буквально за тиждень, зачистить ці території від бойовиків, які там ще залишаться.
Якщо Порошенко оголосить війну Росії, то припиняться всі торговельно-економічні зв’язки українського бізнесу з російським. У президента та багатьох депутатів досі тісні зв’язки з РФ. Суспільство тоді запитає у президента і депутатів, а де ж обіцяні реформи, де боротьба з корупцією, які на війну скинути вже не вдасться. Тож влада зацікавлена у млявій війні. Путіну вона теж вигідна, аби продовжувати промивати мізки росіянам про «русскій мір» і хунту в Києві, відволікаючи їх від внутрішніх проблем.
Олексій Арестович, капітан запасу, працює в галузі військової психології, конфліктології та психології екстремальних ситуацій:
— За два роки повинні відбутися президентські й парламентські вибори в Україні. Тож влада (президент і коаліція) не можуть йти на них без суттєвого прогресу у вирішенні проблем Донбасу та війни з Росією. Нарешті вони це пробують зробити. Аби зрушити проблему Донбасу, владі треба ввійти у три рамки.
Перша – зовнішня підтримка. Начебто маємо підтримку канцлера Меркель, президентів Трампа і Макрона. Напружені відносини між кожним із них та Путіним сприяють тому, аби Україна зайняла сильну і суб’єктну позицію щодо Донбасу. Останні візити Порошенка до США і Франції свідчать, що так є.
Друга рамка – позиція Росії. Оскільки у Путіна в самого президентські вибори в 2018 році, а санкції діють, і в Росії наростає хвиля протестів, то йому теж треба вирішити проблему Донбасу і санкцій. Хоча б показати світові, що в цій справі є поступ. За деякими даними, Путін активно консультується з Вашингтоном щодо виходу з Донбасу в обмін на те, що Америка заплющить очі на Крим.
Третя – внутрішня українська. Статус АТО вичерпаний. Нормативно-правова база, якою регулюється операція, не відповідає нагальним реальним потребам, викликає багато протиріч від найнижчого рівня командира взводу і аж до рівня загального керівництва операції. За всіма ознаками ясно, що це війна. Нею, фактично, керують ЗСУ, але всі документи формально затверджують у першого заступника СБУ, бо це ж АТО. Це спричиняє величезну бюрократичну плутанину, протиріччя між відомствами, гальмує й ускладнює управління бойовими діями.
Крім того, як тільки буде прийнято закон про деокупацію, ці території нарешті будуть визнані окупованими – і це головне. Наразі вони вважаються окупованими лише в одній постанові Верховної Ради, яка дуже розпливчато це називає. Саме на це вказував нам Гаазький трибунал під час останнього позову України проти Росії.
Виглядає так, начебто Крим анексований, а Донбас – не окупований. Якщо він буде визнаний окупованим, то зміниться все. Мінські угоди не працюють, бо Росія не виконує навіть першого пункту. Після прийняття закону вони де-юре перестануть існувати. Де-факто – далі будуть рамковою політичною угодою щодо вирішення конфлікту на Донбасі.
За Мінськом, Росія не учасник, а спостерігач, що перетворює Мінські угоди на фарс. Після прийняття закону РФ стає учасником, бо названа окупантом. На Москву накладаються зобов’язання відповідно до Женевської конвенції (міжнародні багатосторонні угоди в галузі законів і звичаїв війни, спрямовані на захист жертв збройних конфліктів. – PolUkr.net). Порушення норм цієї конвенції є міжнародним злочином без терміну давності.
Навіть якщо Росія не визнає себе окупантом, то позов України як жертви буде підставою для його розгляду. Все це суттєво змінює ситуацію в протистоянні України та Росії на нашу користь. Це передумова для початку переслідування Росії за всі її міжнародні злочини у цій війні. Ці злочини і зараз документують. Уже можна відкривати справи за тортури, репресії, злочини проти людяності.
Росія опиниться в ситуації, коли її загнали, наче бика до загону. Це дає підстави розраховувати, що Путін, затиснутий у вузькі рамки, посунеться з Донбасу. Це використання Україною умов для великої міжнародної, військової, економічної та дипломатичної кампанії зі звільнення Донбасу.
Затягування реєстрації проекту закону у Верховній Раді – ознака, що власні інтереси частини депутатів не збігаються з інтересами держави. Однак політика – це мистецтво можливого, тому їм не залишається нічого іншого, як домовлятися. А це вимагає часу.
Віталій Портніков, публіцист:
— Ознайомився з концепцією законопроекту, запропонованого РБНО. Цей закон може змінити багато речей. По-перше, поставить крапку в так званій АТО. Коли Україна оголошувала АТО, то виходила не лише з вимог союзників, але й з потреб свого законодавства. У наших законах немає можливості запровадити воєнний стан на частині території. А запровадження такого в усій країні не дало б змоги провести ні президентські, ні парламентські вибори. Тож знайшли компромісний варіант – АТО. Цей закон дозволить оголосити воєнний стан на частині території, якщо в цьому буде потреба, якщо буде загострення конфлікту.
По-друге, якщо буде створено Оперативний штаб, як це пропонує керівництво РНБО, то ЗСУ отримають більше можливостей для оперативних дій. Цей штаб буде керувати всією військово-цивільною ситуацією в Донецькій та Луганській областях. Його керівництво буде пов’язане з ЗСУ. Тож зросте безпека населення, оперативність реагування на провокації, з’явиться більше можливостей для звільнення тих територій, які нині всупереч Мінським угодам контролюють бойовики.
СБУ обмежена в своїх діях, бо вона не армія. А саме СБУ керує АТО. Ці нюанси слід врегулювати. За новим законом, усім тепер керуватиме Міноборони та ЗСУ. Цей закон створить для нас умови більшого маневру, аби відповідати на можливі військові провокації росіян.
Наразі законопроект обговорюють депутати фракцій та експерти. Тож у ньому можливі суттєві правки.
Ще один ключовий момент – назвати агресора агресором. Експерти і РНБО наполягають, щоб у законі Росія була чітко названа агресором.
Законопроект виник лише зараз, після трьох років війни, бо визріли відповідні політичні умови…
- Реклама -
