Отець Павло каже, що під час війни — інформаційної та на полі бою — віра та погляди на патріотизм повинні бути однаковими, українськими.
На початку червня отець Павло Шевкаленко, який 25 років прослужив священником у Донецько-Маріупольській єпархії УПЦ московського патріархату, перейшов до Православної Церкви України. Рішення було виваженим, а прохання вийти за штат єпархії «ухвалене» лише за день — хоча інших священників, більш «угодних», могли не відпускати місяцями та навіть роками, розповідає отець Павло.
«Трохи більш ніж через рік з початку війни, у грудні 2015 року, я отримав указ на служіння за 152 кілометри від свого дому. Ми з матінкою та місячною дитиною їздили на службу аж за Волноваху. Крім служби, спілкувався з людьми, які переживали жахи війни, переживали горе втрати. Наших воїнів намагалися добрим словом якось підтримати. Як до, так і після 24 лютого 2022 року відспівував хлопців, які захищали Україну.
Колись я вже розмірковував про перехід з УПЦ в ПЦУ, але після вторгнення прийняв це рішення. Тривалий час не володів повною інформацією — нам у церкві ніхто нічого не пояснював, що насправді означає «узаконення» Томосом ПЦУ. Тому довелося самому багато знаходити й читати. Тему війни також не підіймали — на зборах духовенства її не згадували, ніби вторгнення й не було. Все, що робилося — це був так званий «фінансовий звіт»: хто скільки грошей з храму приніс… На зборах було «ги-ги», переливали з пустого в порожнє — і більше нічого. А на початку повномасштабного вторгнення для мене стало дико те, що владика Іларіон не зробив жодного звернення — ні до вірян, ні до духовенства», — розповідає священнослужитель ПЦУ.
«Люди нерідко кажуть, коли дізнаються про перехід священника з УПЦ МП в ПЦУ: „Ти Христа зрадив!“ Хоча насправді це один Бог»
Священник з Донецької єпархії пояснює: двох мерів в місті не буває, двох Президентів в Україні не буде. То чому мають бути дві канонічні українські православні церкви та два правлячих Митрополити Київських?
«На мій погляд, це неправильно не лише в духовному сенсі, а й в рамках канонічного права — бо православна Українська церква має бути одна. Тому розумію, чому Верховна Рада запропонувала перейменувати УПЦ в «Російську православну церкву (РПЦ) в Україні».
«Коли Вселенський Патріарх дав Українській церкві Томос, то з церковної точки зору в Україні з’явилася законна православна церква. А з цього виходить, що сюди можна перейти служити. Я дочитався, що Вселенський Патріарх завжди ставився до УПЦ як до єпархії РЦП в Україні. Навіть в офіційних документах з самого початку було прописано, що УПЦ поєднана через Російську православну церкву з Єдиною Святою Соборною та Апостольською церквою… Це і є канонічним підпорядкуванням РПЦ».
Патріарх Варфоломій у своїх листах закликав православних ієрархів трьох юрисдикцій в Україні взяти участь в Об’єднавчому соборі 15 грудня 2018 року. Він і написав листа митрополиту Онуфрію, в якому сказав, що після обрання Предстоятеля Помісної Церкви він вже не зможе носити титул «Митрополит Київський». Вивчивши всі документи, перечитавши історію церкви — для мене не лишилося питань, тож я вирішив перейти з УПЦ в Православну Церкву України.
Люди нерідко кажуть, коли дізнаються про перехід священника з УПЦ мп в ПЦУ: «Ти Христа зрадив!» Хоча насправді це одна церква Христова, й ніхто нікого не зрадив, а Вселенський Патріарх, розуміючи, що в Україні — російська єпархія, тому й дав Томос, офіційний документ ПЦУ», — розповідає отець Павло.
Нині його перехід підтримали кілька вірян, хоча він взагалі не розраховував на підтримку. Дві жінки навіть приїхали з іншого міста у Новогродівку, де він зараз служить у місцевому храмі.
Причину такої «непідтримки» священник пояснює звичним для людей перекладанням відповідальності — коли рішення має ухвалити хтось інший (наприклад, священник храму, в який вони ходять), оскільки в цьому випадку вони залишаться не винними.
«Віряни, які фанатично підтримують УПЦ МП, більшою мірою не хочуть вдосконалювати свої знання, шукати чи сприймати щось нове, навіть якщо це факт. Багато хто зміни, які вніс Томос, не розуміє.
У нас на Донбасі люди дуже… зомбовані. Тут дуже багато інфантилізму: «Я нічого не розумію, батюшка в церкві сказав — отже, так і є». Люди звикли, що за них щось вирішить хтось інший — щоб таким чином відповідальність лежала не на них«, — каже священник.
«У мене є думка, що я в УПЦ взагалі був непотрібний»
Про перехід з УПЦ в ПЦУ отець Павло розповідає майже з посмішкою — настільки все, що сталося, «відповідає стилю» Донецької єпархії московського патріархату.
«Я написав владиці Іларіону прохання, щоб мене відправили за штат даної єпархії. Мені ніхто не телефонував, не писав. Дякую Господу, вони це зробили вже наступного дня — благочинний привіз указ. Хоча інші священники інколи чекали „виходу“ за штат єпархії по кілька місяців, а то і років (бо в них така „система“). А мені владика навіть не передзвонив, не запитав нічого — і я цьому навіть не здивувався. Я був їм „непотрібним“ всі 25 років мого служіння — ні як людина, ні як священник», — каже отець Павло.
Натомість перехід до ПЦУ був неочікувано… легким — оскільки отець Павло звик до натягнутості у спілкуванні з «колегами» по церкві й страху, коли телефонуєш комусь «вище».
«Православна церква України більш… людяна»
«Я був шокований, наскільки легко можна поговорити зі священноначаллям ПЦУ. Просто по телефону — телефонуєш, питаєш, спілкуєшся… Без страху, який відчуваєш, коли спілкуєшся з московським патріархатом. Це зовсім інше ставлення, зовсім інші, порядні люди. Особливе враження справило те, що є волонтерські хаби, де допомагають людям… Це інший світ. Він більш людяний. Таке враження, що в ПЦУ Господь зібрав більш віруючих людей. Дивишся на це — і розумієш, де справді церква Христова…
Ті священники, які перейшли чи хочуть перейти з УПЦ в ПЦУ — жоден з них не зрадив ні віру, ні Бога. Це законна канонічна церква. Ти просто переходиш з однієї юрисдикції в іншу. І коли один зі священників мені сказав, що «канонічно він не буде за мене молитися», я посміхнувся», — каже отець Павло.
