16 вересня — День пам’яті українських журналістів, які загинули, виконуючи свої професійні обов’язки
Щороку в третю п’ятницю вересня в Україні відзначається День пам’яті українських журналістів. Ця пам’ятна дата встановлена у 2007 році з ініціативи Національної спілки журналістів України з метою вшанування пам’яті всіх журналістів, які загинули, виконуючи свої професійні обов’язки.
Боротьба за правду, прагнення донести її до суспільства завжди тягнуть за собою певні ризики та небезпеки. Відтак, професія журналіста є однією з найнебезпечніших. За роки незалежності в Україні загинуло понад 100 журналістів, які були вбиті, померли за нез’ясованих обставин або вчинили самогубство.
Пам’ятна дата була встановлена у річницю після жорстокого вбивства українського журналіста, засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, викраденого і вбитого 16 вересня 2000 року. Зникнення та вбивство Георгія Гонгадзе викликало широкий суспільний резонанс як в Україні, так і за кордоном. Акція протесту проти зникнення та вбивства Гії перетворилися у широкомасштабні протестні акції «Україна без Кучми». Майже через вісім років після зникнення журналіста, 15 березня 2008 року, Апеляційний суд Києва визнав винними у вбивстві Гонгадзе трьох колишніх співробітників Департаменту зовнішнього спостереження і призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі. Втім, непокараними та неназваними залишаються замовники вбивства журналіста.
Серед журналістів Донеччини, що загинули, виконуючи свої професійні обов’язки, одним з найвідоміших є Ігор Александров — директор телекомпанії «ТОР», телеведучий.
Зухвалий напад на журналіста стався 3 липня 2001 року близько 7:45 ранку в холі телекомпанії. 7 липня від отриманих травм Ігор Александров помер у місцевій лікарні. Перед смертю він провів кілька ефірів з колишніми працівниками управління боротьби з організованою злочинністю. Вони повідомили про замовні вбивства бізнесменів у Донецькій області та звинуватили владу і правоохоронні органи у зв’язках із кримінальними угрупованнями. Автор передачі обіцяв у наступних програмах оприлюднити імена причетних до вбивств. Але його смерть не дозволила це зробити. Розслідування вбивства Александрова просувалося завдяки тиску громадськості. Через п’ять років після загибелі журналіста були засуджені організатори й виконавці злочину. Втім, як і у багатьох випадках, замовники не отримали покарання.
Окремою сторінкою в історії української журналістики стала російсько-українська війна
Першим українським журналістом, який загинув під час роботи в зоні проведення антитерористичної операції став Сергій Ніколаєв, фотокореспондент газети «Сегодня» загинув 28 лютого 2015 року в Пісках від поранень не сумісних із життям.
За даними Офісу Генеральної Прокуратури України, Міністерства культури та інформаційної політики України, Національної спілки журналістів України, станом на 14 вересня поточного року, щонайменше 39 медійників загинули внаслідок широкомасштабного вторгнення росії на територію України.
За верифікованими даними з 24 лютого 2022 року в Україні загинуло: 8 журналістів, які виконували професійні обов’язки; 13 – цивільні жертви; 18 — представники ЗМІ, які мобілізувалися для захисту України. Відомості про ще двох зниклих журналістів-воїнів перевіряються. Серед загиблих журналістів є ті чиє життя пов’язано з Донеччиною і ті, хто загинув тут, намагаючись донести всьому світу усі жахіття війни.
Наталія Харакоз загинула 29 березня у підвалі свого, вже зруйнованого російськими ракетами будинку в Маріуполі. Вона була керівницею літературного клубу «Азовье», працювала журналісткою в місцевій газеті «Приазовский рабочий». Наталія Харакоз була першою в Маріуполі жінкою, яка стала членкинею Національного союзу письменників України. 3 липня їй виповнилось би 87 років.
Віктор Дєдов, фотограф, оператор та режисер маріупольського телеканалу «Сігма» загинув 11 березня внаслідок обстрілу російськими військами міста Маріуполя. Він опинився під завалами, коли снаряд влучив у квартиру його родини. Син та дружина Віктора Дєдова вижили. Його не змогли поховати, бо будинок згорів.
Віктор Дєдов був і фотохудожником — робив неймовірні світлини рідного Маріуполя. Він увічнив в історії місто таким, яким воно було до російських обстрілів та фактичного знищення.
Мантас Кведаравічюс, литовський режисер та документаліст, був вбитий в місті Маріуполь у російському полоні внаслідок катувань 02 квітня 2022 року. Він документував життя міста упродовж багатьох років. У березні він приїхав у Маріуполь, щоб відзняти життя цивільних людей, зафіксувати правду про російські злочини.
З матеріалів, які режисер знімав перед загибеллю, було змонтовано документальний фільм «Маріуполіс 2». На 75-му Каннському кінофестивалі картина «Мариуполіс 2» Мантаса Кведарачавичуса була відзначена спеціальною нагородою жюрі «Золоте око».
Олександр Махов з Луганщини, український журналіст, учасник бойових дій, військовослужбовець, загинув у бою поблизу Ізюма Харківської області 04 травня 2022 року.
Олександр Махов багато років працював на каналах «Україна» та «Україна24» і висвітлював події російсько-української війни. З 2021-го року став воєнним кореспондентом телеканалів ДОМ та UA. С початком повномасштабного вторгнення росії на територію України Олександр став на захист України, служив на лінії бойових зіткнень на Харківщині. Не полишаючи журналістику, він регулярно публікував фото з фронту і розповідав про бої.
У своєму останньому дописі у Facebook журналіст показував, який вигляд має українська земля після атак росіян.
«Під Ізюмом мій упертий підрозділ ЗСУ відбив штурм російської армії. росіяни штурмували після тривалої артпідготовки — танками в кількості щонайменше 10 штук. Бехами з піхотою. Вертольотами. Селяни, прораби, кухарі гасять «другу армію світу». Я хочу, щоб ви пишалися нашою армією. Ми б’ємося за нашу країну. За наш дім. Вірте в ЗСУ», — писав журналіст.
Журналістика – це справа мужніх, сміливих людей. Високу ціну свого життя за право говорити правду та робити свою справу вони, на жаль, можуть заплатити й у мирний час. І війна безжально забирає найкращих — тих, для кого протистояння злу є справою життя. Але ми віримо, що всі винні у смерті українських журналістів обов’язково будуть знайдені та засуджені за свої злочини.
