Про те, як вирішити проблему переселенців з працевлаштуванням та забезпечити їх житлом, журналіст LB.ua поспілкувався з керівником громадської організації «Всеукраїнська асоціація переселенців», вихідцем з Донецька Русланом Калініним. Пропонуємо цю бесіду до вашої уваги.
— Мінсоцполітики повідомляє про понад 1,6 млн. переселенців, зареєстрованих станом на 20 березня цього року. Ваша організація веде паралельну статистику?
— Ні, ми не ведемо підрахунку переселенців. Маємо контакти лише тих, хто звертається до нас за допомогою. Думаю, об'єктивної статистики не має жодне міністерство чи громадська організація. Справа в тому, що є чимало так званих "пенсійних туристів", котрі приїжджають на підконтрольну українській владі територію, беруть довідку переселенців, але по факту проживають на окупованій території. Знову ж таки, є чимало переселенців, котрі не реєструються у відділах соцзахисту. Здебільшого вони не потребують фінансової допомоги або з особистих причин не стають на облік. За моєю оцінкою, реальна кількість переселенців становить близько півтора мільйона.
— Часто траплялися випадки, коли статус переселенців оформляли за фіктивними документами. Зокрема, раніше, аби оформити документи переселенця, потрібний був договір оренди помешкання. Окремі ріелтори видавали таких договорів сотнями на одну й ту ж квартиру.
0 Зараз такого документу подавати не потрібно. Я, як переселенець, назвав адресу в Києві, за якою орендую помешкання. Звісно, за цією адресою приходила комісія Мінсоцполітики, аби переконатися, що я справді там проживаю. Однак, жодних документів щодо оренди квартири надавати не потрібно.
Якщо говорити загалом про зловживання з боку так званих "пенсійний туристів", то справді такі факти присутні. Думаю, потрібно посилити контроль за оформленням статусу переселенців. Як правило, основна проблема – це корупція, якою пронизані всі державні органи в Україні. Не впевнений, що таких фактів можна повністю позбутися, але принаймні мінімізувати.
— В доповіді моніторингової місії ООН, оприлюдненій в березні цього року, йдеться про те, що 70% внутрішньо переміщених осіб повертаються на територію, постраждалу від конфлікту, для захисту свого майна, а 22% – тому, що не можуть дозволити собі орендувати житло.
— Усі ті, хто виїхали з непідконтрольної українській владі території, втратили житло і роботу. Саме це і є найбільші для них проблеми. Так, в поміж іншим виникають певні бюрократичні проблеми з приводу отримання статусу переселенця, в окремих випадках їм потрібна психологічна допомога, аби адаптуватися. Однак, ці питання – другорядні. Якщо людина може знайти роботу і житло, вона подолає інші труднощі.
Уряд досі не запустив жодної програми для надання переселенцям житла. І я, відверто, не вірю, що держава почне будувати переселенцям житло. Тож наша організація сконцентрувала роботу саме в цьому напрямку.
Переселенців умовно можна поділити на дві категорій. Перша група – це люди, котрі не можуть дозволити собі купити житло. В більшості, це – пенсіонери, інваліди. І друга група – це ті, хто може сплатити частину вартості житла.
Після певного аналізу досвіду інших країн, таких як Грузія, Молдова, де поставала проблема переселенців, наша організація дійшла до висновку, що для переселенців можна облаштовувати житло в комунальних будівлях. Вони перебувають на балансі місцевої влади і, як правило, – в занедбаному стані. Наприклад, в місті Білозерське Донецької області ми виявили будинки, де пустують 200 квартир. Вони – частково заселені людьми. Звісно, стан такого житла наразі неприйнятний для поселення. Однак, проведені комунікації, все справно працює.
Наша організація пропонує ремонтувати таке житло і видавати його переселенцям. Вже цього року плануємо запустити пілотний проект спільно з мером міста Білозерське Донецької області (Сергієм Макєєвим — ред.). З третьої сторони залучаємо міжнародну організацію, котра зможе профінансувати ремонт квартир.
— Які міжнародні організації погодилися профінансувати цей проект?
— Наразі можу назвати лише тих, з ким ведемо переговори. Зокрема, це Агентство ООН у справах біженців (UNHCR). Це наразі потенційний донор для реалізації нашого проекту. Проводимо зустрічі також з Датською радою з питань біженців (DRC), Норвезькою радою з питань біженців (NRC), Чеською організацією People in need («Людина в біді»), а також ведемо переговори з Німецькою федеральною компанією GIZ, «Карітасом», фондом «Відродження» тощо.
З міжнародними компаніями спілкуватися достатньо просто, оскільки вони мають чітке розуміння того, що потрібно робити у випадку виникнення бойових дій та появі значної кількості переселенців. Іноді здається, що вони більше зацікавлені у вирішення проблем в Україні, ніж профільні міністерства. До прикладу, NRC, DRC працюють в «сірій зоні». Там досить часто продовжують обстріли. Тим не менше, вони їдуть туди і відновлюють житлові будинки. У цих організацій справді є великий досвід. Вони працювали в 15 країнах світу.
— Хто визначатиме, кого поселяти в квартири, які ви плануєте облаштувати в Білозерському?
— Ми запропонували ввести так звані квоти. Тобто частину квартир віддати пенсіонерам, інвалідам, молодим сім'ям, а частину – працездатному населенню. Мер зацікавлений в робочій силі, щоб розвивати місто.
Сподіваюсь, цього року вдасться облаштувати 50-100 квартир. Якщо все пройде успішно, – це буде перший подібний досвід. Є домовленості і з іншими містами, наприклад, в Одеській, Чернігівській, Кіровоградській областях, в місті Рівному тощо. Уявіть собі, є міста, в яких пустують дев'ятиповерхівки!
На жаль, досі не запущений електронний реєстр переселенців, про що громадськість говорить уже три роки… Невідомо, які потреби в цих людей. Щодо пенсіонерів можна орієнтуватися лише по даних з Пенсійного фонду. А щодо працездатного населення – детальної інформації немає.
До прикладу, щодо Білозерського нам відомо, що там проживає близько 300-400 переселенців. Офіційно зареєстровано більше, але по факту проживає саме ця кількість. Ми плануємо зібрати їх на зборах, оголосити про свою ініціативу. Попросимо заповнити анкети і всі три сторони (ми, мер і представники міжнародної організації, котра профінансує ремонт помешкань) зможемо визначити, кому першочергово необхідне житло.
Звичайно, знайдуть ті люди, котрі критикуватимуть таку ініціативу. Ми до цього готові. Але на щастя, серед місцевої влади таких осіб немає. Мер дуже зацікавлений в заселенні тих помешкань. Більше того, він хотів би розвивати місто, готовий здавати в оренду за символічну плату приміщення для бізнесменів.
— Яким чином залучатимете підрядника для виконання ремонтних робіт?
— Ми домовилися з міжнародним донором, що залучатимемо до будівельних робіт тих, хто проживає в тій місцевості. Бажано – переселенців. Служба зайнятості також нас підтримує з такою ідеєю і готова виділити 10-20 працівників для облагородження прибудинкової ділянки. Розподілення фінансів контролюватиме донорська організація.
— Як щодо другої групи переселенців, котрі можуть сплатити певну суму?
— Щодо активних осіб, котрі переїхали з окупованої території, наразі ведемо переговори з представниками Кабміну, міжнародними донорами, щоб їм дали кредити на житло під 3-6%, а не так, як на ринку нерухомості – близько 23%.
У випадку, наприклад, купівлі квартири у Бучі Київської області, приблизно за 9,5 тис за квадратний метр, перший внесок сягатиме 20-30%, – це цілком реальні умови. Фактично таку ж суму люди тратять на оренду квартири в Києві.
Наразі обговорюю з міжнародними організаціями можливість розробки механізму, за якого би частину коштів погашали вони, а решту – переселенці. Такий проект може бути запущений в рамках спеціальної державної програми. Більш того, держава може залишати у своїй власності таке житло, поки переселенець не виплатить всю суму кредиту.
Звичайно, можна ініціювати спрощення системи отримання землі переселенцями, однак, я переконаний, що це не вирішить проблему житла. Ми вже знаємо, яка проблема з виділенням землі для учасників АТО. Тим паче, можуть бути якісь протести місцевого населення… Не захочуть жити біля переселенців…
— Чому створений негативний образ переселенця?
— У 2014 році представники уряду активно розповідали з екранів телевізорів, що держава допомагає переселенцям, виділяє кошти, квартири і т.д. У пересічних українців, очевидно, склалося враження, що держава нереально допомагає переселенцям, а вони – нічого не роблять. Частина населення звинувачувала тих, хто жив на Донбасі, в участі в так званому референдумі, що передував початку бойових дій.
Більшість із тих, хто виїхав з Донецької і Луганської областей, не ходили на той референдум. Навіть ті, хто залишилися на тій території, також могли не ходити. Так, частину людей таки брали участь в так званому референдумі. Однак, не така кількість, яку показували по російському телебаченню. Така картина штучно створювалась, щоб показати нібито велику кількість прихильників «незалежності».
Траплялися випадки недобросовісності переселенців. Але такі люди є серед різних категорій громадян. То хіба можна за поодинокими випадками оцінювати всіх?! В деяких ситуаціях конфлікти «роздували» саме через те, що учасниками їх були переселенці.
Певний період після мого переїзду в Київ я не міг знайти квартиру, бо в багатьох оголошеннях йшлося про те, що мешканцям Донецької і Луганської області – не турбувати. Фактично переселенці зіткнулися з дискримінацією за фактом приналежності до певного регіону.
— Чи маєте інформацію, скільки переселенців повернулося на непідконтрольні території?
— Ні, точних даних, мабуть, немає жодне відомство. Можу сказати лише, опираючись на своє оточення, що це не масові випадки. Як правило, це – одиниці.
Причин повернення в ОРДЛО може бути чимало, починаючи від особистих і закінчуючи загальнодержавними. Зокрема, досі в держави немає позиції щодо Донбасу, немає бачення, як повернути ці території. Немає чіткої політики щодо переселенців. Так, в Україні діє Міністерство з питань окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, створене в квітні минулого року. На мою думку, абсолютно безглузде міністерство. Не йдеться про те, що його не потрібно було створювати. Ні. Така ініціатива — правильна. Але це міністерство зовсім нічого не зробило. У моєму розумінні, якщо якийсь державний орган своєю діяльністю приносить благо, то він повинен далі працювати, в протилежному випадку треба або змінювати керівника або ліквідовувати його.
Цього року з бюджету виділено 25 млн грн на це міністерство. 19 млн розраховано на апарат. Тобто продовжуємо «плодити» непотрібних чиновників. Те саме стосується Міністерства інформаційної політики. Я часто їжджу в Авдіївку. Там не працює жоден український телеканал! Це ж українська територія! Натомість працює десять російських і кілька каналів Л/ДНР. Смішно, але російське мовлення вдалося «зловити», вставивши ножиці в телевізор…
— Давайте повернемось до теми нашої розмови. Другою проблемою переселенців, котру ви зазначали вище, є працевлаштування.
— Так. Цією проблемою ми також займаємось. Зокрема, наша організація підписала меморандум про співпрацю з Державною службою зайнятості. В грудні минулого року ми провели три ярмарки вакансій у Дніпропетровську, Харкові і Краматорську. Близько восьми тисяч осіб відвідали ці заходи і понад 500 переселенців були працевлаштовані.
Цього року плануємо організувати 20-25 таких ярмарок.
Співпраця з керівником Державної служби зайнятості (в.о. голови Валерій Ярошенко – ред.) досить продуктивна. Сьогодні за його ініціативи переселенці мають можливість пройти курс навчання англійської мови. Це – близько 300 уроків, котрі триватимуть дев'ять місяців. Після навчання учасники складають іспити і отримують сертифікати. На перший та другий набір зареєструвалося більше чотирьох тисяч осіб. Найближчим часом оголосимо третій набір (приблизно з 10 квітня). Крім цього, хочемо запустити такі ж курси з німецької і української мови.
З центром зайнятості напрацьовуємо програми для перекваліфікації переселенців. Служба зайнятості має 16 навчальних центрів. Маємо намір запустити там навчання переселенців, зокрема, тим спеціальностям, в яких має потребу те чи інше місто.
— Хто фінансує вашу організацію?
— Наразі ми працюємо за власні кошти. Поки не подавали документів на отримання гранту. Як правило, гранти видають громадським організаціям, котрі займаються наданням юридичної чи психологічної допомоги. Ми вирішили, що не будемо розпилятися, а працюватимемо за тими напрямками, котрі визначили.
Я маю власні заощадження, щоб дозволити собі їздити в Донецьку область, проводити зустрічі. Тривалий час займався СММ, консультував політиків. Був в партії УДАР. Певний час працював з Валентином Наливайченком.
— А зараз маєте відношення до політиків, до політики?
— Ні, зараз працюю лише в рамках діяльності громадської організації. Хоча в нашу організацію входить колишній нардеп Єгор Фірсов (я був його помічником в Верховній Раді, тепер він – мій заступник), Катерика Брюханова – помічниця Мустафи Найєма. Мені часом доводиться спілкуватися з депутатами парламенту і місцевих рад, оскільки маємо ряд ініціатив, законопроектів, хочемо, щоб їх підтримали.
— Тема переселенців – досить хороша електоральна платформа для політичної кар'єри. У вас є такі амбіції?
— Я досить позитивно відношуся до всіх політиків, котрі зайшли з громадянського суспільства. За таких осіб легше голосувати пересічним громадянам, адже вони бачили, як вони працювали. І я не заперечую, що у випадку нашої ефективної роботи ми готові будемо займати якісь посади, брати на себе відповідальність. По суті ми зараз цим і займаємось. Що стосується політики, то також не виключаю такої можливості для представників нашої організації як на місцевому рівні, так і загальноукраїнському.
